Зґвалтування з особливим цинізмом
Ну от, повертаюся до своїх нотаток. Мені загалом не бракує трибун для висловлення, але іноді слід мати щось цілком своє, автономне, анархістське. :) Минуло три роки, а наче один день. Всі погані пророцтва справдилися. Все важливе уже сказане. Загалом політики нічого не почули і нічого не навчилися. А може мені так просто здається, позаяк я не прихильник масових народних революцій, які "знімають" відповідальність з політичної і фінансової еліти.
Але путінські приколісти з ФСБ не вгавають. Перевершити їх у кретинізмі, який вони вважають "постмодернізмом у політиці" годі! Неадекват зашкалює. Влаштувати поліцейський погром у Міжнародний день прав людини - юридично кваліфікується, як "зґвалтування з особливим цинізмом". Мало того, що наступили на граблі, то ще й довго на них стрибали. Україна отримала такий піар завдяки прямим трансляціям усіх світових ЗМІ, що важко собі уявити. "Огида" - це найм'якше означення, яке лунає на адресу нашого презіка, і йому ніколи не відмитися. Але вибудувана за лекалами чеченського Макіавеллі, путлерівського дрібного біса Суркова, ситуація в Україні не грає. Як слушно зауважила Латиніна, "немає нафтової ренти", яку можна ділити між приватизованою армією гебні, мусорів і судово-прокурорських гнид.
Тепер про певний сумнів. Дуже драматична нічна атака "Беркуту" справляє вкрай дивне відчуття. Навіть я, дилетант, знаю, як можна було "виконати поставлене завдання" (хоча розповідати не буду :)). Але цього не зробили. Багато сум'яття і задими, а все марно.
Гіпотеза - Яніка підставляють братани, прокладаючи шлях для "українського Піночета" - якого-небудь Медведчука, чи ще сірішого йолопа. Схоже на змову олігархів, покликану усунути опущеного Яніка. Такий репрезентант на світовому ринку політичних послуг їм не потрібен. Після всього цього мочилова його навіть у Північній Кореї вважатимуть лохом.
середу, 11 грудня 2013 р.
суботу, 29 травня 2010 р.
Ще один осиковий кілок у політичну могилу безрадицького есквайра
Зло недостаточно высмеять и унизить, оно имеет иммунитет к сатире и только крепнет от унижения. Злу надо противопоставить силу и мужество, быть последовательным в борьбе с ним и принципиальным. И не дать ему разгуляться и войти в пору зрелости.
АНАТОЛИЙ БЕРШТЕЙН, Зло и его банальные пособники
АНАТОЛИЙ БЕРШТЕЙН, Зло и его банальные пособники
понеділок, 10 травня 2010 р.
Важкий місяць травень
Ура! У мене з'явилися кілька зацікавлених читачів :) Це кльово. Але накладає певну відповідальність. Слід писати. А коли його, ік лиху, писати, якщо часу катастрофічно катма? Цей місяць просто якийсь божевільний...
Почалося з Форуму видавців для дітей 29 квітня - 1 травня. Дочка влаштувала там чудову виставку ілюстрації до дитячих книг. Були представлені переважно молоді художники, Галя каже, що у цьому напрямку взагалі мало хто працює - роботи багато, а попит незрівнянно менший, аніж у "дорослих" видавництвах. Втім, тему треба розвивати, бо маємо певну кризу на цьому ринку. Усе здомінував стиль АБАБАҐАЛАМАҐИ, частково Видавництва Старого Лева, та цього мало для виховання доброго смаку в дітей. Мені дуже бракує такого рівня якості, який представили на Форумі литовці - вільнюське видавництво Nieko rimto. Я плакав, наче корова з їхнього логотипу, побачивши цих чудесних ангелів, ці фантастичні за вишуканістю зразки графіки для дітей. Та і як тут не заплачеш, коли пересічна книжка коштує близько 30 євро.
А ще на Форумі я несподівано зустрів Ларису Крушельницьку.
Боже мій! минуло тридцять років, відколи я вперше поїхав у археологічну експедицію, якою вона керувала! І ось казковий Непоротів ожив на сторінках її нової книжки про тваринок-улюбленців, а на обкладинці - акварель із зображенням нашого табору. У третій справа наліво палатці ми прожили усе літо із Олегом Фешовцем, у видавництві якого вийшла ця книжка. Я іще до неї повернуся. Це розмова на довше.
А ще в "Астролябії" уже доволі давно вийшли чудові українські переклади толкінівських "Гобіта", "Володаря перстенів", "Сильмариліона", які я нарешті собі придбав і по вуха занурився у чарівний світ розкішного перекладу Оленки Фешовець і Назара Федорака ("Фродо живий!") та власних спогадів. Це ж бо, майже тридцять років тому, їдучи археологічною вантажівкою з одного розкопу на інший, ми змели у книгарні на околиці Івано-Франківська перший український переклад "Гобіта" (Мокровольського). З тих часів наше братство, наші уподобання і наша життєва програма. Тепер, коли ідейні нащадки чорного володаря знову мутять воду на Сході, а донецькі косоморди розпродують Гобітанію оркам, - дуже помічне читання.
А як на нього знайти час, коли тут достоту дев'ятий вал справ. По-перше, цілий тиждень розбирали із Лесею Коваль та групою її менеджерів підсумки Форуму для дітей і планували, що його робити з осіннім Форумом. По-друге, з Києва прислали верстку Фіцовського, яку треба терміново допрацьовувати (традиційна історія: просив же, благав, не чіпайте цитат! Зачепили по повній програмі, причому майже у всіх внесених зопалу непотрібних поправках верстальниця примудрилася наробити безліч власних опечуток. Гррр). По-третє, щось заворушилися у харківському "Фоліо" і начебто хочуть видавати повну версію афоризмів Леца, отож, варто їх творчо переглянути. По-четверте, 12-14 в Києві буде конференція про польсько-українські стосунки з нагоди 90-ліття союзу Петлюра-Пілсудський. Мене запросили прочитати реферат про Яцека Куроня, а відтак ще пару днів збираюся помандрувати Україною. Врешті, по-п'яте, в останню декаду травня у Дрогобичі відбудеться черговий Шульцівський фестиваль, приїде Адам Міхнік, мені з дружиною зарезервований готель у Трускавці, вийде друком путівник шульцівськими місцями у Дрогобичі із моїми перекладами уривків текстів генія.
Карочє, якщо ви знаєте, як тут не поїхати дахом, то скажіть. Особливо, коли сидіти на вулкані під назвою "Яніківська Україна", щодня приєднуватися у мордокнижці до якихось чергових ініціатив проти розпродажу України, підписувати чергові відозви та заклики і придумувати, що його робить із ненькою недолугою. А тут іще справжній шквал чудових публікацій у російській незалежній пресі з приводу "побєдної" істерики медвепутів і лояльного підгавкування їхніх європейських психоаналітиків і мюнхеноїдів - хоч взагалі не спи, а лиш читай і читай.
Та якось воно буде. А як, напишу іншим разом.
четвер, 29 квітня 2010 р.
Пролегомени до типології режиму :)
Коли Слава Вакарчук співав про те, що настали херові часи, то були ще тільки квіточки. Вовчі ягоди тоннами настав час жерти щойно тепер. Одвічними ліками на таку приключку є, звісно, література. Можна, спостерігаючи мармизу Яніка чи Табачника, Азарова чи Юща, Тимошенчихи чи Тягнибока по телевізору, вимкнути звук і знову заглибитися у чарівний світ героїв Леся Подерв'янського. Іноді мені здається, наче він уже все сказав, що лиш можна сказати про наш довбаний політикум, але їхня тупість невичерпна. Отож, знову і знову припадаймо до животворного джерела і намагаймося уявити за глибокими й опуклими описами класика наших гидомирних і почваркуватих депутастів і депутан.
А ще я страшенно люблю Довлатова. Теж помічний класифікатор дебілів. У нього є розкішне есе «ЭТО НЕПЕРЕВОДИМОЕ СЛОВО "ХАМСТВО"». Давно покійний класик російської літератури могутньо охарактеризував там певні пролегомени до феноменології духу донецьких пацанів і дєвок, зокрема їхнього пахана, якому на зоні дали пророче поганяло "Хам". Спішу поділитися (виділення мої):
"Наглость — это в общем-то способ действия, то есть напор без моральных и законных на то оснований, нахальство — это та же наглость плюс отсутствие стыда, что же касается грубости, то это скорее — форма поведения, нечто внешнее, не затрагивающее основ, грубо можно даже в любви объясняться, и вообще действовать с самыми лучшими намерениями, но грубо, грубо по форме — резко, крикливо и претенциозно.
Как легко заметить, грубость, наглость и нахальство, не украшая никого и даже заслуживая всяческого осуждения, при этом все-таки не убивают наповал, не опрокидывают навзничь и не побуждают лишний раз задуматься о безнадежно плачевном состоянии человечества в целом. Грубость, наглость и нахальство травмируют окружающих, но все же оставляют им какой-то шанс, какую-то надежду справиться с этим злом и что-то ему противопоставить.
(...)
С хамством же все иначе. Хамство тем и отличается от грубости, наглости и нахальства, что оно непобедимо, что с ним невозможно бороться, что перед ним можно только отступить. (...) Хамство есть не что иное, как грубость, наглость, нахальство, вместе взятые, но при этом — умноженные на безнаказанность. Именно в безнаказанности все дело, в заведомом ощущении ненаказуемости, неподсудности деяний, в том чувстве полнейшей беспомощности, которое охватывает жертву. Именно безнаказанностью своей хамство и убивает вас наповал, вам нечего ему противопоставить, кроме собственного унижения, потому что хамство — это всегда «сверху вниз», это всегда «от сильного — слабому», потому что хамство — это беспомощность одного и безнаказанность другого, потому что хамство — это неравенство".
Що ж, іще раз низький поклін дрібному клеркові в адміністрації велета політичної думки Балоги панові Ющенкові та його вінцекосій прем'єрці за утвердження в країні безкарності "для своїх", цілковитої деградації судової системи (тут найщиріші побажання якомога скорше опинитися у пеклі батькам сього бардаку Кучмі з Медведчуком) і виплеканої тварюками з усіх політичних сил ідеї нерівності, заснованої на недоторканності для бандитів, мільйонних квартирних субсидіях для мільйонерів і пакетах із гречкою для жадібних бабусь із швондерівським минулим. Тра шось із тим робити.
А ще я страшенно люблю Довлатова. Теж помічний класифікатор дебілів. У нього є розкішне есе «ЭТО НЕПЕРЕВОДИМОЕ СЛОВО "ХАМСТВО"». Давно покійний класик російської літератури могутньо охарактеризував там певні пролегомени до феноменології духу донецьких пацанів і дєвок, зокрема їхнього пахана, якому на зоні дали пророче поганяло "Хам". Спішу поділитися (виділення мої):
"Наглость — это в общем-то способ действия, то есть напор без моральных и законных на то оснований, нахальство — это та же наглость плюс отсутствие стыда, что же касается грубости, то это скорее — форма поведения, нечто внешнее, не затрагивающее основ, грубо можно даже в любви объясняться, и вообще действовать с самыми лучшими намерениями, но грубо, грубо по форме — резко, крикливо и претенциозно.
Как легко заметить, грубость, наглость и нахальство, не украшая никого и даже заслуживая всяческого осуждения, при этом все-таки не убивают наповал, не опрокидывают навзничь и не побуждают лишний раз задуматься о безнадежно плачевном состоянии человечества в целом. Грубость, наглость и нахальство травмируют окружающих, но все же оставляют им какой-то шанс, какую-то надежду справиться с этим злом и что-то ему противопоставить.
(...)
С хамством же все иначе. Хамство тем и отличается от грубости, наглости и нахальства, что оно непобедимо, что с ним невозможно бороться, что перед ним можно только отступить. (...) Хамство есть не что иное, как грубость, наглость, нахальство, вместе взятые, но при этом — умноженные на безнаказанность. Именно в безнаказанности все дело, в заведомом ощущении ненаказуемости, неподсудности деяний, в том чувстве полнейшей беспомощности, которое охватывает жертву. Именно безнаказанностью своей хамство и убивает вас наповал, вам нечего ему противопоставить, кроме собственного унижения, потому что хамство — это всегда «сверху вниз», это всегда «от сильного — слабому», потому что хамство — это беспомощность одного и безнаказанность другого, потому что хамство — это неравенство".
Що ж, іще раз низький поклін дрібному клеркові в адміністрації велета політичної думки Балоги панові Ющенкові та його вінцекосій прем'єрці за утвердження в країні безкарності "для своїх", цілковитої деградації судової системи (тут найщиріші побажання якомога скорше опинитися у пеклі батькам сього бардаку Кучмі з Медведчуком) і виплеканої тварюками з усіх політичних сил ідеї нерівності, заснованої на недоторканності для бандитів, мільйонних квартирних субсидіях для мільйонерів і пакетах із гречкою для жадібних бабусь із швондерівським минулим. Тра шось із тим робити.
середу, 28 квітня 2010 р.
Що ж нам робити із опозицією?
Це лише перша постановка питання. Відповіді я не знаю і близько. Єдина аналогія, яка спадає на гадку, - Гітлер прийшов до влади в Німеччині демократичним шляхом, на виборах, які би визнала легальними кожна сучасна продажна європомийниця на кшталт ОБСЄ чи Ради Європи. Ліві, які йому протистояли, тобто соціал-демократи і комуністи, настільки ненавиділися навзаєм, що не створили противаги, хоча мали разом більшість, а помірковані праві "прагматично" пішли за придуркуватим "харизматом", який надсадно репетував на мітингах, а в самого не було копійки на партійну діяльність, і якби не несподівана перемога, то НСДАП неминуче б збанкрутувала.
І ще - про перспективи об'єднаної опозиції. Є такий вірш німецького пастора Мартіна Німьоллера, радикального націонал-консерватора, спершу антисеміта і прихильника нацистської партії, а відтак одного із засновників антинацистської Сповідницької Церкви (Bekennende Kirche), у 1937-1945 роках в'язня концтаборів у Заксенгаузені і Дахау. Існують різні версії вірша, опубліковані у його повоєнних мемуарах і статтях, тут я наведу приведену у Владислава Бартошевського:
Коли наці прийшли за комуністами, я промовчав, бо не був комуністом.
Потім настала черга євреїв, і я знову промовчав, адже не був євреєм.
Потім прийшли за профспілковими діячами, а я і тим разом промовчав – бо не був членом профспілки.
Потім прийшли за католиками, і я не заперечував, адже був протестантом.
Аж нарешті прийшли за мною – і не було вже нікого, хто б обстояв мене.
І ще - про перспективи об'єднаної опозиції. Є такий вірш німецького пастора Мартіна Німьоллера, радикального націонал-консерватора, спершу антисеміта і прихильника нацистської партії, а відтак одного із засновників антинацистської Сповідницької Церкви (Bekennende Kirche), у 1937-1945 роках в'язня концтаборів у Заксенгаузені і Дахау. Існують різні версії вірша, опубліковані у його повоєнних мемуарах і статтях, тут я наведу приведену у Владислава Бартошевського:
Коли наці прийшли за комуністами, я промовчав, бо не був комуністом.
Потім настала черга євреїв, і я знову промовчав, адже не був євреєм.
Потім прийшли за профспілковими діячами, а я і тим разом промовчав – бо не був членом профспілки.
Потім прийшли за католиками, і я не заперечував, адже був протестантом.
Аж нарешті прийшли за мною – і не було вже нікого, хто б обстояв мене.
суботу, 24 квітня 2010 р.
Тези до ситуації в сфері культури та інформаційного простору сучасної України
На прохання Лесі Коваль підготував ці тези (копілефт :) ) для озвучення у всіх можливих авдиторіях на предмет усвідомлення викликів і загроз, що дає нагоду переосмислити ситуацію, зокрема, коли йдеться про широко усвідомлену культурну сферу. Слід наголосити, що політологи й аналітики, а слідом за ними й політики та адміністратори різного рівня, мають спокусу надмірних узагальнень, механіцистичного потрактування дійсності. Зосередившись винятково на теоретичних побудовах, на розборі диспозицій глобальної шахівниці, вони гублять сенс того, чим займаються. Адже їхня мета – не всеохопна влада і не абстрактна безпека (найчастіше кількох високопоставлених персон), а зафіксоване у найважливіших документах людства право кожної людської істоти на життя і на щастя.
Якщо звузити головні акценти до того, що ми маємо тут і тепер, пріоритетними чинниками викликів і загроз у найближчому майбутньому залишатимуться:
загальні глобальні тренди
• стрімкого переходу обміну інформаційними потоками у цифрову сферу,
• розвитку семантичного капіталізму, який наразі залишається інновацією і не має напоготові добре розвинутих інфраструктур (один із наслідків – так звана світова економічна/фінансова криза, яка насправді зумовлена власне диспропорцією між динамікою інновацій та відставанням інфраструктури);
дедалі помітніша профанація структур громадянського суспільства і вартостей, на яких донедавна розвивалася євроатлантична цивілізація:
• в запрограмованому сталінською школою протистоянні ліберально-демократичним вартостям люди, виховані в тоталітарній парадигмі суспільства, які становили і становлять більшість у сучасному світі, намагаються імітувати компоненти успішних соціально-політичних проектів вільного Заходу,
• ці люди не усвідомлюють комплексності громадянського суспільства, що призводить до невдач і наступної дискредитації ліберальних моделей, на зміну яким приходить їх дегенерована мутація – популізм,
• в конкретному українському випадку ми не змогли запозичити добре функціонуючі зразки цивільних інституцій українців із країн поселення, цей ресурс драматично вичерпується у зв’язку із біологічними чинниками – старінням і вмиранням того покоління, яке ще відчувало зобов’язуючий зв’язок із Україною,
через абсолютно провальну політику США і ЄУ упродовж останнього десятиліття регіональною домінантою Європи, як і наприкінці 30-х років ХХ століття, стала неофашистська авторитарна Росія; перед нафтогазовою потугою режиму Путіна бюргерська Європа капітулювала – сьогодні, як і в 1938 чи 1981 році, вона не хоче "воювати за Ґданськ", тим більше, що і "Ґданськ" (у постаті ґданського політика Дональда Туска) уже успішно інкорпорується в проект "нової Ялти";
не менш провальною була упродовж останнього п’ятиріччя політика українського керівництва – замість системної послідовної модернізації ми отримали
• повний розвал гуманітарної сфери,
• посилення турбулентності в усіх ключових сферах гуманітарної сфери,
• перетворення гуманітарної сфери із площини консенсусу та бази національного розвитку в майданчик політичних антагонізмів і взаємної війни на знищення, після якої територія України перетвориться на гібрид великопанського мисливського угіддя для вибраних, зони суворого режиму навколо нашого найціннішого – трубопроводів, і базару, перевалочної бази товарів, виготовлених у інших країнах,
• попередня думка особливо актуальна, коли йдеться про інтелектуальний, інформаційний продукт; відчуття катастрофізму посилюється гоблінськими замашками нової української влади, яка наче поставила собі за мету перетворити нашу гуманітарну сферу на "смітник Господа нашого"
• один із "просунутих" інструментів "трешизації" гуманітарної сфери, запозичений у "великого брата" на півночі, – поступове цілковите згортання бюджетного фінансування освіти, науки, мистецтва, інтелектуальної сфери тощо із переведенням її на 100%-ву самоокупність, що неминуче веде до витіснення або принаймні жахливої деградації україномовного сегменту гуманітарної сфери, величезного марнування людського потенціалу, врешті втрати підстав суверенного існування та розчинення у "русском море".
Поки що перспективи протистояння цим загрозам дуже невиразні, а шанси виходу з кризи мізерні. Основним реальним інструментом порятунку є розбудова несфальшованого громадянського суспільства. Форум видавців сприяв і сприятиме багатоманіттю освітніх, мистецьких, медіальних ініціатив, вбачаючи своє завдання у розбудові їх інституційного підложжя. Справжньою драмою залишається відсутність багатих людей, ладних жертвувати на подібні гуманітарні проекти – так погано не є навіть у Росії. Поки що реальний ресурс дають лише іноземні фонди та місцеве самоврядування. Надія залишиться тільки тоді, коли ми зможемо ефективно працювати із наймолодшими громадянами, які післязавтра стануть опорою громадянського суспільства, відтак Форум уваги приділяє лобіюванню системних державних програм, скерованих на популяризацію читання (запрошую долучатися до ініціативи "Подаруй дитині книжку" і на дитячий книжковий ярмарок наприкінці квітня). Ключовою ланкою, яка пов’язує зародки вільного громадянського суспільства в Україні та державу, є і повинна бути в майбутньому насамперед бібліотека (від шкільної до віртуальної в мережі). Усі комплексні проекти національного порятунку чи розвитку мають засновуватися власне на цьому чиннику.
Якщо звузити головні акценти до того, що ми маємо тут і тепер, пріоритетними чинниками викликів і загроз у найближчому майбутньому залишатимуться:
загальні глобальні тренди
• стрімкого переходу обміну інформаційними потоками у цифрову сферу,
• розвитку семантичного капіталізму, який наразі залишається інновацією і не має напоготові добре розвинутих інфраструктур (один із наслідків – так звана світова економічна/фінансова криза, яка насправді зумовлена власне диспропорцією між динамікою інновацій та відставанням інфраструктури);
дедалі помітніша профанація структур громадянського суспільства і вартостей, на яких донедавна розвивалася євроатлантична цивілізація:
• в запрограмованому сталінською школою протистоянні ліберально-демократичним вартостям люди, виховані в тоталітарній парадигмі суспільства, які становили і становлять більшість у сучасному світі, намагаються імітувати компоненти успішних соціально-політичних проектів вільного Заходу,
• ці люди не усвідомлюють комплексності громадянського суспільства, що призводить до невдач і наступної дискредитації ліберальних моделей, на зміну яким приходить їх дегенерована мутація – популізм,
• в конкретному українському випадку ми не змогли запозичити добре функціонуючі зразки цивільних інституцій українців із країн поселення, цей ресурс драматично вичерпується у зв’язку із біологічними чинниками – старінням і вмиранням того покоління, яке ще відчувало зобов’язуючий зв’язок із Україною,
через абсолютно провальну політику США і ЄУ упродовж останнього десятиліття регіональною домінантою Європи, як і наприкінці 30-х років ХХ століття, стала неофашистська авторитарна Росія; перед нафтогазовою потугою режиму Путіна бюргерська Європа капітулювала – сьогодні, як і в 1938 чи 1981 році, вона не хоче "воювати за Ґданськ", тим більше, що і "Ґданськ" (у постаті ґданського політика Дональда Туска) уже успішно інкорпорується в проект "нової Ялти";
не менш провальною була упродовж останнього п’ятиріччя політика українського керівництва – замість системної послідовної модернізації ми отримали
• повний розвал гуманітарної сфери,
• посилення турбулентності в усіх ключових сферах гуманітарної сфери,
• перетворення гуманітарної сфери із площини консенсусу та бази національного розвитку в майданчик політичних антагонізмів і взаємної війни на знищення, після якої територія України перетвориться на гібрид великопанського мисливського угіддя для вибраних, зони суворого режиму навколо нашого найціннішого – трубопроводів, і базару, перевалочної бази товарів, виготовлених у інших країнах,
• попередня думка особливо актуальна, коли йдеться про інтелектуальний, інформаційний продукт; відчуття катастрофізму посилюється гоблінськими замашками нової української влади, яка наче поставила собі за мету перетворити нашу гуманітарну сферу на "смітник Господа нашого"
• один із "просунутих" інструментів "трешизації" гуманітарної сфери, запозичений у "великого брата" на півночі, – поступове цілковите згортання бюджетного фінансування освіти, науки, мистецтва, інтелектуальної сфери тощо із переведенням її на 100%-ву самоокупність, що неминуче веде до витіснення або принаймні жахливої деградації україномовного сегменту гуманітарної сфери, величезного марнування людського потенціалу, врешті втрати підстав суверенного існування та розчинення у "русском море".
Поки що перспективи протистояння цим загрозам дуже невиразні, а шанси виходу з кризи мізерні. Основним реальним інструментом порятунку є розбудова несфальшованого громадянського суспільства. Форум видавців сприяв і сприятиме багатоманіттю освітніх, мистецьких, медіальних ініціатив, вбачаючи своє завдання у розбудові їх інституційного підложжя. Справжньою драмою залишається відсутність багатих людей, ладних жертвувати на подібні гуманітарні проекти – так погано не є навіть у Росії. Поки що реальний ресурс дають лише іноземні фонди та місцеве самоврядування. Надія залишиться тільки тоді, коли ми зможемо ефективно працювати із наймолодшими громадянами, які післязавтра стануть опорою громадянського суспільства, відтак Форум уваги приділяє лобіюванню системних державних програм, скерованих на популяризацію читання (запрошую долучатися до ініціативи "Подаруй дитині книжку" і на дитячий книжковий ярмарок наприкінці квітня). Ключовою ланкою, яка пов’язує зародки вільного громадянського суспільства в Україні та державу, є і повинна бути в майбутньому насамперед бібліотека (від шкільної до віртуальної в мережі). Усі комплексні проекти національного порятунку чи розвитку мають засновуватися власне на цьому чиннику.
четвер, 22 квітня 2010 р.
Подарунок від медвепутів на день народження Гітлера
І знову "День" :) Цим разом тусня аналітиків, товариство цілком непогане, хоча й розмаїте, як у класичному анекдоті - тут тобі і Євген Марчук з Леонідом Кравчуком, і Леонід Пасхавер із екс-міністром економіки Данилишиним, і Тарас Стецьків із Ігорем Марковим, і євродепутат Коваль із Юрієм Щербаком, і багацько інших. Просто лячно, куди затесався. Даю два висловлювання - звісно що своє і дуже шанованого мною Ігоря Лосєва, який завжди влучає в мету.
Андрій ПАВЛИШИН, незалежний політичний експерт, історик, головний редактор «Західної аналітичної групи», Львів:
— Моя думка така: для Партії регіонів і для її сателітних менших політичних сил теза про нейтралітет завжди була брехливою. Вони розуміли під цим щось інакше — не йшлося про нейтралітет в австрійському чи швейцарському стилі, бо це дорого, це передбачає забезпечення для себе повної боєздатності без жодних союзників, фінансування повної оборони проти всього світу. Для України це нереально, вона повинна входити в якісь системи безпеки. Розміщення військових російських сил у Криму не має жодного стосунку до нейтралітету, це грубе порушення Конституції, причому вчинене не урядом, а Президентом, який мав би бути гарантом Конституції. Але він уже один раз наплював на Конституцію, коли зневажив її в частині формування уряду і був підтриманий кримінальним Конституційним судом. А тепер він її зневажив удруге, і я вважаю це цілком достатньою підставою для народного повстання. Угода про перебування ЧФ РФ в Україні до безпеки жодного стосунку не має. Чорноморський флот — це іржаві посудини, які калатаються в погано пристосованій інфраструктурі. В даному випадку йдеться про дачі та великі земельні ділянки для російських генералів, які живуть у Криму і користуються великою військовою інфраструктурою, яка непідконтрольна Україні. А українська податкова інспекція у цей час «дістає» пасічників і селян на предмет того, що вони щось там недоплатили податковій адміністрації імені Азарова. Отож, все просто-на-просто димова завіса для прикриття інтересів колег панів Медведєва та Януковича.
Ігор ЛОСЄВ, кандидат філософських наук, доцент Києво-Могилянської академії:
— Російська Федерація, знаючи продажність певної частини української керівної верхівки, працює за чіткою схемою. Спочатку Україну женуть в якийсь глухий економічний кут, накидають на шию фінансовий зашморг, а потім кажуть: якщо ви поступитеся, то ми вам трохи цей зашморг послабимо. Ця історія повторюється постійно протягом усього періоду незалежності України. Схема працює безперебійно.
Весь той газ, який допоможе певній частині українських олігархів збільшувати свої статки, не вартий тих геополітичних втрат, втрати суверенітету, незалежності та цілісності, які реально тепер загрожують Україні. Навіть якщо така фігура, як Балога, заявив, що Янукович розпочав передачу Криму Росії, то це вже багато про що свідчить. І, між іншим, так воно й є.
Бо кожен рік перебування Чорноморського флоту в Україні сприяє поступовому, але неухильному виведенню Кримського півострову зі складу України. Це угруповання виступає як центр пропаганди та впливу на населення. Такий собі елемент усебічної російської присутності в Криму та поширення ефекту присутності на іншу територію України. Таким чином Україна втратить Крим у найближчі кілька років, якщо цей договір буде затверджено Верховною Радою.
Важливо зрозуміти, що усі процеси та боротьба навколо Чорноморського флоту не мали центральною метою кораблі, які, правду кажучи, особливо нікому не потрібні. Це було зазіхання на територію. Бо той, хто має свій флот у Севастополі, контролює Севастополь. Хто контролює Севастополь, контролює і Крим. А хто контролює Крим, контролює і Чорне море. І це абсолютно зрозумілі речі. Таким чином завдано величезного і болючого удару по територіальній цілісності України. І, відверто кажучи, абсурдно, що це відбувається тоді, коли ціни на газ у Європі природнім шляхом падають.
Найбільш неприйнятний крок зробив Янукович. Авжеж, це не знімає відповідальності з його попередників, які не відстоювали належним чином інтереси України. Вони дозволяли собі таке непринципове загравання там, де загравати не можна.
Звісно, що за п’ять років «помаранчевої» влади, з яких Янукович був прем’єром два роки, ніхто нічого реально не зробив для зменшення енергетичної залежності України від Росії. Так само нічого не було зроблено для зміцнення українських позицій у Криму. І ця відповідальність лежить на всіх центральних персонажах нашої політики, не зважаючи на те, хто при владі.
Андрій ПАВЛИШИН, незалежний політичний експерт, історик, головний редактор «Західної аналітичної групи», Львів:
— Моя думка така: для Партії регіонів і для її сателітних менших політичних сил теза про нейтралітет завжди була брехливою. Вони розуміли під цим щось інакше — не йшлося про нейтралітет в австрійському чи швейцарському стилі, бо це дорого, це передбачає забезпечення для себе повної боєздатності без жодних союзників, фінансування повної оборони проти всього світу. Для України це нереально, вона повинна входити в якісь системи безпеки. Розміщення військових російських сил у Криму не має жодного стосунку до нейтралітету, це грубе порушення Конституції, причому вчинене не урядом, а Президентом, який мав би бути гарантом Конституції. Але він уже один раз наплював на Конституцію, коли зневажив її в частині формування уряду і був підтриманий кримінальним Конституційним судом. А тепер він її зневажив удруге, і я вважаю це цілком достатньою підставою для народного повстання. Угода про перебування ЧФ РФ в Україні до безпеки жодного стосунку не має. Чорноморський флот — це іржаві посудини, які калатаються в погано пристосованій інфраструктурі. В даному випадку йдеться про дачі та великі земельні ділянки для російських генералів, які живуть у Криму і користуються великою військовою інфраструктурою, яка непідконтрольна Україні. А українська податкова інспекція у цей час «дістає» пасічників і селян на предмет того, що вони щось там недоплатили податковій адміністрації імені Азарова. Отож, все просто-на-просто димова завіса для прикриття інтересів колег панів Медведєва та Януковича.
Ігор ЛОСЄВ, кандидат філософських наук, доцент Києво-Могилянської академії:
— Російська Федерація, знаючи продажність певної частини української керівної верхівки, працює за чіткою схемою. Спочатку Україну женуть в якийсь глухий економічний кут, накидають на шию фінансовий зашморг, а потім кажуть: якщо ви поступитеся, то ми вам трохи цей зашморг послабимо. Ця історія повторюється постійно протягом усього періоду незалежності України. Схема працює безперебійно.
Весь той газ, який допоможе певній частині українських олігархів збільшувати свої статки, не вартий тих геополітичних втрат, втрати суверенітету, незалежності та цілісності, які реально тепер загрожують Україні. Навіть якщо така фігура, як Балога, заявив, що Янукович розпочав передачу Криму Росії, то це вже багато про що свідчить. І, між іншим, так воно й є.
Бо кожен рік перебування Чорноморського флоту в Україні сприяє поступовому, але неухильному виведенню Кримського півострову зі складу України. Це угруповання виступає як центр пропаганди та впливу на населення. Такий собі елемент усебічної російської присутності в Криму та поширення ефекту присутності на іншу територію України. Таким чином Україна втратить Крим у найближчі кілька років, якщо цей договір буде затверджено Верховною Радою.
Важливо зрозуміти, що усі процеси та боротьба навколо Чорноморського флоту не мали центральною метою кораблі, які, правду кажучи, особливо нікому не потрібні. Це було зазіхання на територію. Бо той, хто має свій флот у Севастополі, контролює Севастополь. Хто контролює Севастополь, контролює і Крим. А хто контролює Крим, контролює і Чорне море. І це абсолютно зрозумілі речі. Таким чином завдано величезного і болючого удару по територіальній цілісності України. І, відверто кажучи, абсурдно, що це відбувається тоді, коли ціни на газ у Європі природнім шляхом падають.
Найбільш неприйнятний крок зробив Янукович. Авжеж, це не знімає відповідальності з його попередників, які не відстоювали належним чином інтереси України. Вони дозволяли собі таке непринципове загравання там, де загравати не можна.
Звісно, що за п’ять років «помаранчевої» влади, з яких Янукович був прем’єром два роки, ніхто нічого реально не зробив для зменшення енергетичної залежності України від Росії. Так само нічого не було зроблено для зміцнення українських позицій у Криму. І ця відповідальність лежить на всіх центральних персонажах нашої політики, не зважаючи на те, хто при владі.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
