Тези до ситуації в сфері культури та інформаційного простору сучасної України

На прохання Лесі Коваль підготував ці тези (копілефт :) ) для озвучення у всіх можливих авдиторіях на предмет усвідомлення викликів і загроз, що дає нагоду переосмислити ситуацію, зокрема, коли йдеться про широко усвідомлену культурну сферу. Слід наголосити, що політологи й аналітики, а слідом за ними й політики та адміністратори різного рівня, мають спокусу надмірних узагальнень, механіцистичного потрактування дійсності. Зосередившись винятково на теоретичних побудовах, на розборі диспозицій глобальної шахівниці, вони гублять сенс того, чим займаються. Адже їхня мета – не всеохопна влада і не абстрактна безпека (найчастіше кількох високопоставлених персон), а зафіксоване у найважливіших документах людства право кожної людської істоти на життя і на щастя.

Якщо звузити головні акценти до того, що ми маємо тут і тепер, пріоритетними чинниками викликів і загроз у найближчому майбутньому залишатимуться:

загальні глобальні тренди
• стрімкого переходу обміну інформаційними потоками у цифрову сферу,
• розвитку семантичного капіталізму, який наразі залишається інновацією і не має напоготові добре розвинутих інфраструктур (один із наслідків – так звана світова економічна/фінансова криза, яка насправді зумовлена власне диспропорцією між динамікою інновацій та відставанням інфраструктури);

дедалі помітніша профанація структур громадянського суспільства і вартостей, на яких донедавна розвивалася євроатлантична цивілізація:
• в запрограмованому сталінською школою протистоянні ліберально-демократичним вартостям люди, виховані в тоталітарній парадигмі суспільства, які становили і становлять більшість у сучасному світі, намагаються імітувати компоненти успішних соціально-політичних проектів вільного Заходу,
• ці люди не усвідомлюють комплексності громадянського суспільства, що призводить до невдач і наступної дискредитації ліберальних моделей, на зміну яким приходить їх дегенерована мутація – популізм,
• в конкретному українському випадку ми не змогли запозичити добре функціонуючі зразки цивільних інституцій українців із країн поселення, цей ресурс драматично вичерпується у зв’язку із біологічними чинниками – старінням і вмиранням того покоління, яке ще відчувало зобов’язуючий зв’язок із Україною,

через абсолютно провальну політику США і ЄУ упродовж останнього десятиліття регіональною домінантою Європи, як і наприкінці 30-х років ХХ століття, стала неофашистська авторитарна Росія; перед нафтогазовою потугою режиму Путіна бюргерська Європа капітулювала – сьогодні, як і в 1938 чи 1981 році, вона не хоче "воювати за Ґданськ", тим більше, що і "Ґданськ" (у постаті ґданського політика Дональда Туска) уже успішно інкорпорується в проект "нової Ялти";

не менш провальною була упродовж останнього п’ятиріччя політика українського керівництва – замість системної послідовної модернізації ми отримали

• повний розвал гуманітарної сфери,
• посилення турбулентності в усіх ключових сферах гуманітарної сфери,
• перетворення гуманітарної сфери із площини консенсусу та бази національного розвитку в майданчик політичних антагонізмів і взаємної війни на знищення, після якої територія України перетвориться на гібрид великопанського мисливського угіддя для вибраних, зони суворого режиму навколо нашого найціннішого – трубопроводів, і базару, перевалочної бази товарів, виготовлених у інших країнах,
• попередня думка особливо актуальна, коли йдеться про інтелектуальний, інформаційний продукт; відчуття катастрофізму посилюється гоблінськими замашками нової української влади, яка наче поставила собі за мету перетворити нашу гуманітарну сферу на "смітник Господа нашого"
• один із "просунутих" інструментів "трешизації" гуманітарної сфери, запозичений у "великого брата" на півночі, – поступове цілковите згортання бюджетного фінансування освіти, науки, мистецтва, інтелектуальної сфери тощо із переведенням її на 100%-ву самоокупність, що неминуче веде до витіснення або принаймні жахливої деградації україномовного сегменту гуманітарної сфери, величезного марнування людського потенціалу, врешті втрати підстав суверенного існування та розчинення у "русском море".

Поки що перспективи протистояння цим загрозам дуже невиразні, а шанси виходу з кризи мізерні. Основним реальним інструментом порятунку є розбудова несфальшованого громадянського суспільства. Форум видавців сприяв і сприятиме багатоманіттю освітніх, мистецьких, медіальних ініціатив, вбачаючи своє завдання у розбудові їх інституційного підложжя. Справжньою драмою залишається відсутність багатих людей, ладних жертвувати на подібні гуманітарні проекти – так погано не є навіть у Росії. Поки що реальний ресурс дають лише іноземні фонди та місцеве самоврядування. Надія залишиться тільки тоді, коли ми зможемо ефективно працювати із наймолодшими громадянами, які післязавтра стануть опорою громадянського суспільства, відтак Форум уваги приділяє лобіюванню системних державних програм, скерованих на популяризацію читання (запрошую долучатися до ініціативи "Подаруй дитині книжку" і на дитячий книжковий ярмарок наприкінці квітня). Ключовою ланкою, яка пов’язує зародки вільного громадянського суспільства в Україні та державу, є і повинна бути в майбутньому насамперед бібліотека (від шкільної до віртуальної в мережі). Усі комплексні проекти національного порятунку чи розвитку мають засновуватися власне на цьому чиннику.