Пролегомени до типології режиму :)

Коли Слава Вакарчук співав про те, що настали херові часи, то були ще тільки квіточки. Вовчі ягоди тоннами настав час жерти щойно тепер. Одвічними ліками на таку приключку є, звісно, література. Можна, спостерігаючи мармизу Яніка чи Табачника, Азарова чи Юща, Тимошенчихи чи Тягнибока по телевізору, вимкнути звук і знову заглибитися у чарівний світ героїв Леся Подерв'янського. Іноді мені здається, наче він уже все сказав, що лиш можна сказати про наш довбаний політикум, але їхня тупість невичерпна. Отож, знову і знову припадаймо до животворного джерела і намагаймося уявити за глибокими й опуклими описами класика наших гидомирних і почваркуватих депутастів і депутан.

А ще я страшенно люблю Довлатова. Теж помічний класифікатор дебілів. У нього є розкішне есе «ЭТО НЕПЕРЕВОДИМОЕ СЛОВО "ХАМСТВО"». Давно покійний класик російської літератури могутньо охарактеризував там певні пролегомени до феноменології духу донецьких пацанів і дєвок, зокрема їхнього пахана, якому на зоні дали пророче поганяло "Хам". Спішу поділитися (виділення мої):

"Наглость — это в общем-то способ действия, то есть напор без моральных и законных на то оснований, нахальство — это та же наглость плюс отсутствие стыда, что же касается грубости, то это скорее — форма поведения, нечто внешнее, не затрагивающее основ, грубо можно даже в любви объясняться, и вообще действовать с самыми лучшими намерениями, но грубо, грубо по форме — резко, крикливо и претенциозно.

Как легко заметить, грубость, наглость и нахальство, не украшая никого и даже заслуживая всяческого осуждения, при этом все-таки не убивают наповал, не опрокидывают навзничь и не побуждают лишний раз задуматься о безнадежно плачевном состоянии человечества в целом. Грубость, наглость и нахальство травмируют окружающих, но все же оставляют им какой-то шанс, какую-то надежду справиться с этим злом и что-то ему противопоставить.


(...)


С хамством же все иначе. Хамство тем и отличается от грубости, наглости и нахальства, что оно непобедимо, что с ним невозможно бороться, что перед ним можно только отступить. (...) Хамство есть не что иное, как грубость, наглость, нахальство, вместе взятые, но при этом — умноженные на безнаказанность. Именно в безнаказанности все дело, в заведомом ощущении ненаказуемости, неподсудности деяний, в том чувстве полнейшей беспомощности, которое охватывает жертву. Именно безнаказанностью своей хамство и убивает вас наповал, вам нечего ему противопоставить, кроме собственного унижения, потому что хамство — это всегда «сверху вниз», это всегда «от сильного — слабому», потому что хамство — это беспомощность одного и безнаказанность другого, потому что хамство — это неравенство".

Що ж, іще раз низький поклін дрібному клеркові в адміністрації велета політичної думки Балоги панові Ющенкові та його вінцекосій прем'єрці за утвердження в країні безкарності "для своїх", цілковитої деградації судової системи (тут найщиріші побажання якомога скорше опинитися у пеклі батькам сього бардаку Кучмі з Медведчуком) і виплеканої тварюками з усіх політичних сил ідеї нерівності, заснованої на недоторканності для бандитів, мільйонних квартирних субсидіях для мільйонерів і пакетах із гречкою для жадібних бабусь із швондерівським минулим. Тра шось із тим робити.